Юридична колізія навколо античного Одессоса: чому “Городище Кошари‟ залишилося без муніципальної охорони

Апеляційний суд поставив крапку у суперечці між прокуратурою та міською радою Південного щодо охорони пам’ятки археології національного значення “Городище Кошари‟. Попри статус об’єкта, суд вирішив, що мерія не зобов’язана брати його під охорону, навіть якщо пам’ятка розташована на комунальній землі. Про це повідомляє “Думська‟.

Головним аргументом міськради стала приналежність об’єктів археологічної спадщини. Згідно із законодавством, усі пам’ятки археології (окрім місць давніх битв) є виключною власністю держави.

Суд підтвердив: факт перебування ділянки у власності громади не робить автоматично муніципалітет власником самого культурного шару. Отже, обов’язок фінансувати охорону та збереження 5 гектарів античного поселення лежить безпосередньо на державних органах, а не на місцевому бюджеті.

Відсутність належного нагляду робить городище легкою здобиччю для нелегальних копачів. Проте загрози були й масштабнішими.

Так, у 2004 році 11 гектарів охоронної зони були незаконно розпайовані та передані у приватну власність під виглядом сільськогосподарських угідь.

Згодом ці паї зосередив у своїх руках бізнесмен, який планував зведення котеджного містечка на місці античного некрополя. Лише завдяки втручанню прокуратури ці рішення були скасовані в судовому порядку.

Історична довідка: Північнопричорноморський Одессос

Поселення біля сучасного села Кошари датується V–III століттями до н. е. Дослідники вважають його важливим укріпленим центром хори (округи) античної Ольвії.

Унікальність об’єкта:

• Міська інфраструктура: Городище мало чітке планування з багатокамерними будинками, внутрішніми двориками, ремісничими майстернями та зерносховищами.
• Змішана культура: Дослідження некрополя показали поєднання грецьких та скіфських поховальних обрядів, що свідчить про мирне співіснування та асиміляцію різних народів.
• Топонімічна загадка: Доктор історичних наук Ераст Симонович ідентифікував це місце як Одессос — місто, згадане грецьким географом Страбоном (не плутати з однойменним містом у сучасній Болгарії).

Систематичні розкопки на Тилігулі почалися ще у 1950 році під керівництвом Лазаря Славіна. Однак через брак фінансування наукові дослідження повністю зупинилися у 2009 році. Зараз пам’ятка перебуває у стані консервації, яка через відсутність охорони фактично залишає її відкритою для грабіжників.